Багато хто скептично ставиться до онлайн-знайомств, але ми знайшли історії, які доводять: відшукати кохання свого життя в Інтернеті цілком реально. Додатки для знайомств, соціальні мережі й навіть робота — можливо, десь там є людина, з якою вам судилося провести все життя. Читайте, надихайтеся й, поки карантин, не сумуйте та шукайте своє кохання онлайн.
Олена Гончарова,
знайшла майбутнього чоловіка завдяки роботі у Kyiv Post
Ми часто кажемо, що нас познайомив Майдан у 2013, хоча тоді ми були на відстані 7000 км один від одного.
Ті 94 дні я разом із колегами з Kyiv Post висвітлювала події з Києва: ми звикли до запаху палених шин, вкладки з веб-камерами не закривалися навіть вночі, тексти писалися і в метро, і на коліні на кухні, а на додачу до того були ще дзвінки з усіх можливих світових ЗМІ, адже ми щоденно надавали актуальну інформацію англійською про те, що насправді відбувається в Україні.
Мій майбутній чоловік — Бред — написав мені повідомлення на фейсбуці в якийсь із тих останніх страшних днів, дякуючи за якісне висвітлення подій, адже йому з Канади непросто було знайти перевірену інформацію. Я, здається, навіть не одразу відповіла (чесно, нам тоді в редакцію щодня надходило з десяток імейлів, не кажучи вже про соцмережі), але чемно подякувала, згадуючи настанови головного редактора “to engage with the readers” (читай “заохочувати комунікацію з читачами”). Однак, у слова engage є ще одне значення, а саме “обручитися”. У моєму випадку, до поради редактора я дослухалася слово в слово 
За кілька днів мені прийшли ще кілька повідомлень від Бреда з красивими фото канадських краєвидів, а також кумедних тварин, яких він фотографував у численних подорожах і гірських походах. Ті фотографії я зберігаю досі. Одне повідомлення за одним, і я не помітила, як пройшов перший місяць нашого спілкування. Це враховуючи те, що ми працювали фултайм, а між Києвом (де була я) і Едмонтоном (де жив Бред) 9 годин різниці.
Телефон став фактично продовженням моєї руки. Останні повідомлення щоночі й перші повідомлення зранку були завжди від нього. Він телефонував до офісу привітати мене з днем народження, потім були дзвінки по Скайпу, потім ми дивилися улюблені фільми за допомогою FaceTime, і стало зрозуміло: це вже трішки більше, ніж просто спілкування.
Бред має українське коріння: його бабуся й дідусь по маминій лінії українці з Тернопільщини, саме тому йому було так важливо відстежувати новини про революцію та всі буремні події, які відбувались у нас. Він приїжджав в Україну одного разу на Євро-2012, й ми постійно говорили про те, чи, можливо, випадково бачили одне одного тоді в натовпі… Оскільки шанси були мінімальними, залишалось планувати майбутню, реальну зустріч.
Ми вперше зустрілися через півтора роки спілкування онлайн – цьому передували безліч робочих днів, вихідні разом онлайн, відмова у візі (мені), буремні події на сході України, збір документів (знову…), отримання туристичної візи, тисячі відправлених фото й 14 годин у літаку. Коли ми вперше побачили одне одного вживу, сумнівів не було, це була наче зустріч людей, які знають одне одного все життя. Це була моя перша подорож в Канаду, до людини, яку я вже любила й яку жодного разу не бачила в реальності (сказати, що за мене переживали всі, хто знав про цю історію, це не сказати нічого). Але ця неймовірна пригода була того варта. Почути живий голос, побачити всі емоціїї, мати змогу доторкнутися до обличчя — це було магічно.
За рік я отримала пропозицію руки й серця, ще за рік у нас було весілля в Україні, куди вперше приїхали його родичі, й де ми зібрали всіх друзів. Це неймовірний шанс, який, мабуть, випадає не всім — знайти когось такого рідного онлайн і через океан. І, звісно, дякуючи улюбленій роботі.
Катерина Скібіцка,
познайомилася з майбутнім чоловіком у “Badoo”
Я завжди була противницею знайомств в Інтернеті, а, тим паче, на сайті знайомств. Але, коли я була в гостях у своїх подруг у Києві, вони мені запропонували, як весело вбити час при поверненні додому в поїзді. А саме зареєструватися в Badoo. Ну от, 23 січня 2017 року я це зробила, але в поїзді я заснула — сайт не знадобився.
Наступного дня, коли я повернулася додому після роботи, почула, як прийшло смс. І я така ще й подумала: “Треба видаляти, бо зараз будуть писати всякі….” У тому повідомленні Юра написав мені: “Привіт, між нами відстань 875 м, йдемо гуляти?”. На що я відповіла: “Привіт, вибач, але вже пізно, я проживаю в гуртожитку, тому назад можуть не пустити”.
Проте, ми не закінчили розмову, а домовилися, що зустрінемося наступного дня: він прийде до мене на роботу (на той момент я працювала офіціанткою в пабі). І так, він прийшов. Ми були дуже сором’язливі й майже весь час, поки він проводжав мене додому, ми мовчали. “Ну так, сміливий ти тільки в смс”, — подумала я собі. На цьому перше знайомство закінчилося.
Але, як виявилося, Юра дійсно настирний і сміливий… 27 січня 2017 року – цей день став для нас початком нашого нового життя. Ми за 2 дні знайомства зрозуміли, що знайшли одне одного. Через пів року я переїхала до нього в квартиру.
Але до того нас розділяли сотні кілометрів, так як він працював у Варшаві, а я не могла поїхати з ним, бо навчалася на той момент. Ми прозустрічалися 2,4 роки до моменту пропозиції руки й серця). Ми більше часу “зустрічалися в телефоні” — відстань і справді перевіряє на міцність.
І от у листопаді 2019 року ми одружилися, зараз разом проживаємо в Варшаві. Підтримуємо одне одного в такий складний час, допомагаємо і, головне, кохаємо. Тому, не бійтесь приймати у житті дивні рішення, адже, хто не ризикує, той не п‘є шампанське.
Анастасія Чустра,
познайомилася з майбутнім чоловіком у “Вконтакте”
Усе почалося давним-давно з соціальної мережі «Вконтакте», де й знайшов мене мій майбутній чоловік. Ми почали спілкуватися, але мені він не подобався взагалі. Тому я старалася всіма способами викликати неприязнь до себе.
Але, чим більше я йому грубила, тим більше подобалась. Згодом я дізналась, що ми з однієї області й майже сусіди. Він жив у селищі, де я була щоліта в бабусі, та я жодного разу його не бачила. На зимові свята ми вирішили зустрітися, мені сподобалися його очі та наполегливість. Тієї зими ми разом відсвяткували мій 18-ий день народження, але почуттів до нього не було. Він же завжди повторював, що любить мене.
Ми зустрічалися майже рік. Потім я дізналася, що вагітна, але ще я знала, що мій хлопець не планує й не любить дітей. Тому сказала, що більше не люблю його, й пішла, не сказавши про вагітність. Було важко, адже у 18 вагітна, ще й сама… Але зі мною буди мої рідні.
Через 8 місяців я випадково зустрілася з ним у селі. Він дізнався, що я вагітна від нього. Спочатку був шок і паніка, але через 2 дні він приїхав до мене в Івано-Франківськ і зробив пропозицію руки й серця. Так усе й почалося: життя разом, дитина й відповідальність. Разом із сином народилася шалена любов та підтримка. Ось уже 4 роки як ми сім’я. А все почалося з банального повідомлення у «Вконтакте»: «Привіт, Настя, можна познайомитись?».
Тетяна Борсук,
познайомилася з хлопцем у Badoo
На питання: “Як ви познайомилися?” мені спочатку було некомфортно відповідати “на сайті знайомств”, але, коли пройшов час, і я побачила, як він змінив мене, подарував внутрішній спокій, підтримку й безмежну віру в мене, я з кожним днем почала любити себе такою, якою він мене бачив (а може, якою він мене зробив): щасливою й усміхненою, й закохуватися в нього щодня.
Мені не соромно сказати, що це був сайт знайомств — свою людину можна знайти навіть там, де не очікуєш. Тепер я розумію, що то було щасливе співпадіння обставин, коли я зайшла в повідомлення на badoo, відповіла йому й пообіцяла собі, що це останній, після нього треба буде шукати з ким погуляти серед знайомих, бо я на той момент втомилася спілкуватися й ходити на побачення з різними, не завжди адекватними хлопцями.
Без ентузіазму відповідаю, він активно підтримує розмову, але не нав’язується. Так проходять декілька днів, потім перша пропозиція від нього вийти на каву, друга, третя зустріч, і я розумію, що мені з ним приємно проводити час, — не так, як було до цього. Я не вигадую дурні відмовки, щоб скоріше втекти додому з побачення, а навпаки шкодую, що часу було так мало. Для мене це були дуже дивні відчуття.
Після місяця такого спілкування він мав поїхати на військові навчання, які тривали місяць. Я думала, що за цей час ми перестанемо спілкуватися (бабські загони й накручування дали про себе знати), але за цей місяць я пізнала його як найкращого співрозмовника, ми могли годинами говорити про все, що тільки можна.
Якщо чесно, ми ще досі не зрозуміли, коли стали так важливі один для одного, але з того дня, коли прийшла перша смс і до сьогодні не було такого, щоб ми хоч день не спілкувалися. Так, пройшло менше року, але якщо наступні роки пройдуть так само, я буду щаслива.
Я завжди відносилася до знайомства онлайн дуже скептично, особливо на подібних сайтах, адже з самого початку розуміла, що навіть я на них зависала не через те, що хотіла познайомитися з кимось для стосунків, а щоб отримати купу компліментів, приємних слів, ну а потім, звичайно, розчарування, бо мене не цікавили пропозиції на один раз. Час від часу, як тільки мені було нудно й було більше вільного часу, я завжди зависала на Badoo. Сподіваюся, більше не буду туди заходити, а тільки згадувати наше знайомство там.
Читайте також Тверк, онлайн-мітинги й психологія кішки: історії людей про нові хобі на карантині.
А ще Заборони 6 квітня: пояснюємо постанову Кабінету Міністрів України.