Текст: Антоніна Андрійчук
Петиція за ратифікацію Стамбульської конвенції зібрала 26 тисяч голосів при 25 тисяч необхідних. Ратифікувати конвенцію закликають ООН, активісти й лідери думок. А нещодавно президент Володимир Зеленський відповів, що подасть законопроєкт про ратифікацію конвенції у Верховну Раду.
Lustrum пояснює, що це за документ, навіщо він потрібен, і чому Україні слід ратифікувати його.
Що таке Стамбульська конвенція?
Стамбульська конвенція — це міжнародна угода Ради Європи. Вона захищає людей від домашнього насильства та його наслідків. Коли держави ратифікують її, вони беруть на себе зобов’язання боротися з домашнім насильством і насильством стосовно жінок.
Повна її назва — Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству. Її ухвалили й відкрили для підписання 11 травня 2011 року в Стамбулі. Тому її й називають Стамбульською.
Вона захищає саме жінок?
Ні. Стамбульську конвенцію можна застосувати до будь-якої людини, яка страждає від насильства. Але конвенція визнає, що саме жінки мають більший ризик потерпіти від насильства.
Цю конвенцію вважають найбільш революційним і прогресивним документом. Це перший міжнародний юридично обов’язковий акт, який охоплює зокрема й питання, пов’язані з насильством щодо жінки. Але не лише. Документ також розглядає питання захисту від домашнього насильства всіх, хто може постраждати: чоловіків, дітей, людей похилого віку. Іншого міжнародного документу, який би стосувався виключно цих питань, немає.
Чому саме ця конвенція така важлива?
Стамбульська конвенція унікальна: це єдиний міжнародно-правовий акт, що впроваджує комплексні заходи для протидії гендерно-обумовленому насильству.
До гендерно-обумовленого насильства включають: психологічне насильство, фізичне насильство, сексуальне насильство, переслідування, сексуальні домагання, примусовий шлюб, каліцтво жіночих статевих органів тощо.
У документі містяться положення, в яких йдеться про заходи з попередження насильства, захист потерпілих від такого насильства та відповідальність. Виконання конвенції передбачає конкретні заходи з протидії насильству: відкриття притулків, “гарячої лінії”, забезпечення реабілітації потерпілих, а також розробку стратегії протидії насильству та законодавче визначення відповідальності. За всі форми насильства передбачена кримінальна відповідальність.
Конвенція розширює перелік людей і ситуацій, які підпадають під категорію “домашнього насильства”. Термін “домашнє насильство” у конвенції позначає фізичне, сексуальне, психологічне або економічне насильство. Це насильство може бути у сім’ї чи в іншому місці, між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами. Правопорушник може жити на час вчинення насильства з потерпілою людиною чи раніше з нею жити або ж не жити з нею взагалі.
Завдяки Стамбульській конвенції з’являться нові можливості для людини, яка потенційно може постраждати від насильства: юридичні консультації і матеріальна підтримка потерпілих від насильства. Також буде реабілітація для агресора. Спеціалісти працюватимуть над виправленням поведінки агресора в майбутньому.
Цей документ має глобальний характер. До конвенції може приєднатися будь-яка країна світу, яка не є членом Ради Європи й не брала участі в її розробці. Конвенція діє і як міжнародний договір про права людини і як міжнародний кримінально-правовий договір.
Хто контролює виконання умов конвенції і що буде тим, хто їх не виконує?
Контролює виконання умов конвенції державами, які її ратифікували, міжнародна група експертів. Це незалежний експертний орган щодо дій проти насильства по відношенню до жінок і домашнього насильства, скорочено — ГРЕВІО. Членів ГРЕВІО обирає Комітет сторін — це вже політичний орган, що складається з представників держав-учасниць Конвенції.
Ця група експертів має право регулярно перевіряти реалізацію державою документа. Якщо експерти виявляють невиконання положень Конвенції державою, яка її ратифікувала, ГРЕВІО надає рекомендації з детальним переліком порушень та як їх усунути.
Однак, у тексті Стамбульської конвенції не передбачено штрафних санкцій за невиконання її положень.
Навіщо ця конвенція Україні?
Кожна п’ята жінка в Україні стикалася з насильством. Від насильства страждають і чоловіки, але близько 90% потерпілих від насильства — саме жінки. Наприклад, упродовж 2019 року зафіксували 130 тисяч звернень з приводу домашнього насильства. Із них 88% — від жінок, 10% — від чоловіків, а від дітей — 2%.
Насильство над жінками — одна з найгостріших соціальних проблем в Україні. Справа в тому, що більшість жінок приховують факти побоїв, зґвалтувань і принижень. Адже в нашому суспільстві побутує думка, що домашнє насильство — приватна справа. Часто можна почути в цьому контексті прислів’я “Не винось сміття з хати”. Лише одна з п’яти постраждалих звертається за допомогою.
В Україні критично не вистачає притулків для людей, які потерпіли від насильства. Зараз є 24 притулки або відділення для людей, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за статевою ознакою. Враховуючи кількість постраждалих, цих притулків замало. За дев’ять місяців 2019 року за даними Міністерства соціальної політики кількість звернень з приводу вчинення домашнього насильства становить 95 тисяч.
Рекомендований Радою Європи стандарт доступності притулків — одне родинне місце (одна жінка і двоє дітей) на 10 тисяч населення. А в Україні передбачено наявність щонайменше одного притулку в кожному обласному центрі й у великих містах обласного підпорядкування (200 тисяч населення) із розрахунку одне місце на 30-35 тисяч населення.
Стамбульська конвенція передбачає, що держава зобов’язана відкривати притулки. Це забезпечить швидку допомогу потерпілим від насильства. Жінка, яка боїться за свою безпеку, зможе легше знайти укриття й отримати допомогу. Зараз така опція малодоступна — притулків надзвичайно мало, про них мало знають, і вони відкриті лише в найбільших містах.
Стамбульська конвенція визнає насильство загалом та домашнє насильство зокрема суспільно-політичною проблемою, та вимагає від держав, що її ратифікували, визнати — насильство стосовно жінок вчиняють саме за гендерною ознакою.
А наші нинішні закони не захищають потерпілих від домашнього насильства?
На жаль, ні. Великою проблемою українського законодавства є, зокрема, й відсутність визначення гендерного насильства.
Міністерство соціальної політики України у 2012 році отримало доручення Кабінету міністрів проаналізувати, наскільки українське законодавство відповідає положенням Стамбульської конвенції та підготувати зміни до законодавства. Експертні робочі групи працювали над тим, аби українське законодавство відповідало положенням Стамбульської конвенції. Наприклад, у вересні 2012 року Центр “Ла Страда-Україна” створив громадську експертну робочу групу, щоб зробити українське законодавство більш відповідним до положень Стамбульської конвенції.
У 2012 році внесли зміни на рівні підзаконних нормативно-правових актів, але суттєвого вдосконалення законодавства щодо домашнього насильства так і не відбулось. Із 2018 року вже діє новий Закон України “Про запобігання та протидію домашньому насильству”. Він стосується захисту прав жінок, чоловіків та дітей. У новому законі передбачені положення, що містяться і у Стамбульській конвенції, зокрема щодо захисту прав дітей, які були свідками насильства. Тепер, якщо діти стали свідками домашнього насильства, їх автоматично мають визнавати потерпілими від домашнього насильства й держава повинна працювати на їхній захист.
Із січня 2019 року вступили в силу зміни, внесені у кримінальне законодавство, якими було передбачено відповідальність за сексуальне насильство. Також внесли зміни щодо відповідальності за зґвалтування, а домашнє насильство визнали злочином. Щодо захисту прав дітей від насильства, то 18 грудня 2019 року в нашому законодавстві передбачили відповідальність за булінг (цькування) дітей під час навчання.
Ці зміни в українському законодавстві — важливий крок для захисту від домашнього насильства й насильства над жінками. Але наше законодавство все ще не має комплексного підходу до цього питання. Державні служби та інституції, які опікуються проблемою, працюють порізно, досі не вистачає законодавства, яке могло б об’єднати їхні зусилля.
Україна ж ніби підписала конвенцію, для чого ще й ратифікувати?
Так, Україна підписала Стамбульську конвенцію 11 листопада 2011 року, але досі не ратифікувала документ.
Більше того, Україна брала участь у розробці Стамбульської конвенції як член тимчасового комітету, що працював над нею. Після спільних зустрічей і обговорень комітет передав текст конвенції до Комітету міністрів Ради Європи, представники України в якому також голосовували за конвенцію.
Однак, якщо підписання — це згода з положеннями конвенції, то ратифікація — зобов’язання їх виконувати. І таких зобов’язань Україна на себе досі не взяла.
Якщо Україна ратифікує Стамбульську конвенцію, експерти Ради Європи зможуть контролювати зобов’язання в рамках документу; завдяки ратифікації конвенції Україна матиме право вимагати посилення відповідальності для кривдників українських громадянок за кордоном; ратифікація дозволить вимагати відповідальності для кривдників-українців, які переховуються за кордоном та багато іншого.
Ратифікує міжнародні угоди Верховна Рада України. І в листопаді 2016 року до українського парламенту вже вносили законопроєкт про ратифікацію Стамбульської конвенції. Але за нього проголосувала недостатня кількість депутатів.
Чому в Україні досі не ратифікували конвенцію?
У 2016 році нардепи безстроково відклали ухвалення конвенції, бо деякі з них побачили в ратифікації Стамбульської конвенції “загрозу сімейним цінностям” і “пропаганду гомосексуальних шлюбів” через наявність понять “гендер” та “сексуальна орієнтація”.
Також тоді проти ратифікації конвенції виступила Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій. У Раді церков заявили, що Стамбульська конвенція не дає можливості застережень щодо окремих її положень, які стосуються поняття гендеру в його розумінні як чоловіча та жіноча статі, “що несе в собі неприпустимі загрози для інституту сім’ї та подружжя в Україні”.
На думку експертки Ольги Веснянки, такі занепокоєння безпідставні. У цих термінах немає нічого такого, що мало б викликати занепокоєння. Терміни “гендер”, “гендерна рівність”, “гендерність” вже є в низці українських документів. Зокрема, у Законі України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків” і Кодексі законів про працю України. До того ж в Україні є урядова уповноважена з гендерної політики Катерина Левченко. В українському уряді за гендерні питання відповідають різні чиновники і чиновниці. Стамбульська конвенція не втручається в родинні стосунки.
Тим більше, термін “гендер”, як і будь-яке інше слово, не можна забрати з міжнародного документа — Стамбульської конвенції. Окрема країна не може змінити текст Конвенції за власним бажанням і на свій розсуд.
Але її можна ратифікувати з певними застереженнями. Застереження — це винятки, які діють упродовж п’яти років. Після закінчення цього терміну, застереження втрачають свою чинність, якщо їх не поновлять. Нещодавно Міністерство соціальної політики України розробило законопроєкт про ратифікацію Стамбульської конвенції про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству в новій редакції. Цей законопроєкт містить застереження, що Україна залишає за собою право не застосовувати одне з положень Конвенції. У ньому йдеться про державну компенсацію, яку мала б отримати потерпіла від насильства у разі, якщо зазнала тяжких тілесних ушкоджень. Також Україна не змінюватиме своє законодавство щодо інститутів шлюбу й усиновлення.
Окрім впливу церков, на думку експертки Ольги Веснянки, на рішення про ратифікацію вплинуло те, що в українському парламенті на час ухвалення законопроєкту про ратифікацію конвенції у 2016 році було замало жінок. За її словами, якщо в якомусь органі влади є менше 30% представників, представниць тієї чи іншої групи, то проблеми цієї групи не вирішують. Проблема, яка найбільше стосується жінок не виглядала такою важливою і значною для політиків, тому її не поспішали вирішувати.
Що у Стамбульській конвенції означає термін «гендер», і чому це важливо?
У Стамбульській конвенції «гендер» означає ролі, поведінку, діяльність і характерні ознаки, які суспільство вважає належними жінкам і чоловікам. Стамбульська конвенція — перша міжнародна угода, в якій зазначається поняття гендеру. Це значить, що жінки та чоловіки відрізняються не лише за статтю, а й за ролями та моделями поведінки, якими їх наділяють у суспільстві. Цей термін важливий, бо встановлює рівні права для всіх. Це основний термін, який міститься в конвенції.
Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій опублікувала звернення про ризики Стамбульської конвенції. Церковники вважають, що вона нав’язує гендерні ідеології. На їхню думку, Стамбульська конвенція може популяризувати нові гендери та одностатеві стосунки. Вони занепокоєні тим, що конвенція передбачає навчання учнів “нестереотипним ґендерним ролям”, тобто родинам, де у дітей можуть бути не лише мама й тато, а, наприклад, дві мами або два батька.
Але Україна — світська держава. Церква не має права втручатися в державну політику.
Петиція за ратифікацію конвенції набрала необхідні голоси. Що це дасть?
Петиція є одним з інструментів громадського тиску. Те, що петиція за ратифікацію Стамбульської конвенції набрала необхідну кількість голосів, показало масштаб проблеми. Вона зробила рух за ратифікацію конвенції більш помітним. Про це писали як журналісти, блогери, так і пересічні люди.
Петиція — потужний інструмент привернення уваги до проблеми. Такий громадський тиск може вплинути на народних обранців, аби ті таки ратифікували Стамбульську конвенцію. Також це може вплинути на Офіс Президента й на самого президента.
Так і сталося. Нещодавно президент відповів авторці петиції Вікторії Зінчук, що подасть законопроєкт про ратифікацію конвенції у Верховну Раду України. Перш, ніж він подасть цей законопроєкт на розгляд, Міністерство закордонних справ України та Міністерство соціальної політики має внести пропозиції. Далі у Верховній Раді його мають розглянути і проголосувати за ухвалення законопроєкту.
Щоб активізувати цей процес, громадська організація Асоціація “Жінки в медіа” направила листи до Міністерства закордонних справ України і Міністерства соціальної політики з проханням підтримати законопроєкт президента України щодо ратифікації Стамбульської конвенції й якнайшвидше подати його на розгляд Верховної ради. Роль Міністерства закордонних справ України і Міністерства соціальної політики полягає в тому, щоб внести до конвенції необхідні пропозиції. А президент Володимир Зеленський має внести законопроєкт на розгляд у Верховну Раду.
Втім, все це ще не означає остаточної перемоги. Боротьба за ратифікацію конвенції триває. Адже зараз у Верховній Раді, як і в 2016 році, є консервативні настрої. Так, 17 січня у Верховній Раді з’явилося найбільше міжфракційне депутатське об’єднання “Цінності. Гідність. Сім’я”, до якого увійшли 307 нардепів від кожної фракції і групи в парламенті. Його мета — захист так званих традиційних цінностей. Крім того, на депутатів тиснуть українські релігійні активісти, церковні лобісти та представники українських церков.
Джерела: коментар правозахисниці, експертки з протидії дискримінації, співзасновниці Кампанії проти сексизму “Повага” Ольги Веснянки; коментар керівниці аналітичного центру “Юрфем” Катерини Шуневич; посібник «Ґендерна абетка для українських медіа»; словник Ради Європи; текст петиції; Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству; Стамбульська конвенція брошура; брифінг “Стамбульська конвенція: чому її необхідно ратифікувати”; сайт Міністерства юстиції; сайт Міністерства соціальної політики, текст і ефір “Радіо Свобода”; подкаст Громадського радіо; стаття сайту кампанії проти сексизму в медіа і політиці “Повага”, відео “НВ”, сюжет “5 каналу”; Wonderzine Україна; Women’s Aid; Простір; стаття у журналі “Юридична Україна”; Ліга: закон; друга частина матеріалу Ліга: закон; матеріал центру прав людини ZMINA; матеріал аналітичного центру “ЮрФем”; офіційна заява ООН щодо ратифікації Стамбульської конвенції; новина Інтерфакс-Україна; дані Міністерства соціальної політики; законопроєкт про ратифікацію Стамбульської конвенції про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству.
Читайте також Як захиститися від домашнього насилля під час карантину.
А ще Статеве виховання: як розповідати дітям про секс.