Текст: Дарина Шевченко

Вас теж оточують ВОНИ? Ці люди-зрада, люди-валити-треба-з-цієї-країни, люди-де-мої-пільги, люди-за-що-тут-воювати, люди-ця-країна-приречена? Мене оточують. Причому часом вони ховаються в дуже пристойних персонажах. Людях, яких я завжди поважала, любила або навіть якими захоплювалась.

Але є особлива категорія – люди-що-ця-країна-дала-мені-за-20-років. І тоді у мене зустрічне питання: «А що ви дали цій країні?»

Характерно, що люди, яким є що відповісти, в когорту останніх практично не потрапляють. Тим часом збірний портрет людини-що-ця-країна-дала-мені-за-20-років виглядає приблизно так:

Чоловік або жінка. Років 25-45, працює, часто не офіційно або частково офіційно. На питання “чому не платиш податки”, як правило, відповідає щось типу: «не хочу я нічого платити цій країні», своєю роботою здебільшого не задоволений(ла) (не тому, що творча криза або невдалий проект, а тому, що мало-платять-не-розгледіли-талант-і-взагалі-якого-хріна-мені-ж-винні!). Ці люди мало сплять, бо ночами вони збираються разом, випивають і обговорюють “свою гівняну країну” і бідкаються про те, що “треба нарешті валити”, а зранку їм фігово від випитого звечора і трішки від того, що вони так нікуди й не валять. Трапляються, звичайно, і непитущі соціопати, але ті взагалі мабуть довго не живуть. Це ж уявіть, скільки безнадії треба в собі носити і плекати…

На днях народженнях друзів, дітей або колег їхні тости звучать приблизно так: “Чувак (доню/сину), бажаю тобі знайти себе і бажано не в цій країні! Ги-ги!”. А коли вони дізнаються, що ти добре знаєш англійську або, ще краще, кілька європейських мов, вони абсолютно щиро реагують приблизно так: “І чого ти досі тут, чо не виїхав(ла)?”. Самі вони мов найчастіше не знають або знають погано, бо то ж треба потрудитись, а так не довго й корисне щось заподіяти цьому світу… Стосунки з коханими у них найчастіше не складаються і зовсім не тому, що вони злі або негарні. Бо, цілком можливо, що вони таки добрі і симпатичні, але ж вони не розуміють про стосунки найголовнішого. Стосунки – це тяжка праця, причому з обох сторін.

Статевий акт, знаєте, в якому активний лише хтось один, це або згвалтування, або поганий секс. Тому почнемо з початку, піпл.

Що зробили для цієї країни ви?

Може, ви записались у нову поліцію?

Ви пішли на фронт цю країну захищати? Стали волонтером в госпіталі?

Працюєте в фонді, який забезпечує ліками десятки хворих на рак діток?

Ініціювали проект з порятунку видів, що зникають? На волонтерських засадах прибираєте ліс хоча б раз на місяць?

Ну, може, ви хоч гроші перераховуєте на якусь із цих ініціатив?

Ні?

О знаю, ви, мабуть, ніколи не викидаєте недопалків на вулиці і розділяєте сміття? Завжди купуєте хоч квітку або яблуко у бабуні, яка стоїть біля переходу метро, подаєте милостиню?

Може, ви хоч на вибори ходите завжди, перед тим уважно читаючи програми кандидатів і ознайомлюючись з їхньою історією, аби зробити свідомий вибір? Може, хоч цю відповідальність ви на себе берете?

А, не ходите, бо то ж треба додому з’їздити чи просто дупу підняти. Ну і нафіга-і-без-мене-виберуть-кого-треба і нема-за-кого-голосувати?

Ну ок, тоді давайте розставимо нарешті всі крапки над -Ї-:

Влада погана, але ж ви тут ні до чого, ви її не вибирали. Тож і вона вам нічого не винна.

Навколо вас брудно, тому що ви насмітили і не прибрали, а не тому, що держава мало платить двірнику, який повинен…

У вас погана робота і нікчемна зарплата в конверті, тому, що ви не знайшли кращої роботи/не витримуєте конкуренції на ринку/не зугарні почати свою справу/боїтеся попросити підвищення у начальника, а не тому, що ви алмаз, закопаний у гівно злою системою (не кажіть мені про вчителів-лікарів, в тих сферах є проблеми, але і вибір є у всіх. І, слава Богу, скільки є лікарів і вчителів, які, маючи мізерну зарплатню, навіть близько не були в цій сумній компанії).

У вас немає дівчини/хлопця не тому, що всі підлі зрадники, а тому, що ви не вмієте будувати стосунки.

Ви не розумієте, що ваш партнер – це ваше дзеркальне відображення, і вся ваша любов, ваше розуміння і повага відображаються в ньому.

І от ми підійшли до найголовнішого.

Вставайте, ідіть до дзеркала, подивіться в нього уважно й познайомтесь – це і є та клята країна, яка за 20 років так нічого для вас і не зробила. Можете ще раз перерахувати всі свої “а якого…”, але скоро ви зрозумієте, що вона, країна, точно повторює всі ваші рухи. Тому робіть висновки або для початку хоча б взагалі рухайтесь.

Я теж піду до дзеркала привітатись зі своєю країною. Буду сильною, пора нарешті отримати в голову за те, що роблю так нікчемно мало.