Від редакції: Ми публікуємо короткі огляди прочитаних книжок – як нових, так і класики. Якщо ви прочитали книгу і вам є що про неї сказати – пишіть нам на або на сторінку Facebook.
“Леся Українка. Листи: 1876 – 1897”
Читала: Ярослава Тимощук
Корисна річ – перечитувати українську класику у дорослому віці. Так легко зруйнувати сформоване шкільною програмою уявлення про письменників як про людей, які тільки й робили, що описували стражденну долю рідного народу. Епістолярна спадщина — найінтимніше письмо, завдяки якому бачимо мрії, страхи, сподівання, пристрасті, гріхи наших класиків. Із листів Леся Українка постає сильною особистістю, у неї — неймовірна сила духу, висока самоорганізація й жага до навчання. І водночас Леся Українка так само любить, мандрує, хворіє, шукає гроші на
видання журналів чи на оренду квартири, страждає від сезонних депресій і не хоче вилазити з ліжечка, провалює дедлайни — ніщо людське не чуже геніям.
Листи Лесі Українки читаєш, мимоволі порівнюючи себе з авторкою, звіряючи з її досягненнями й переживаннями власні. Після цієї книжки письменниця для мене — це така енергійна супервумен, чиєї наснаги вистачає на писання своїх творів і переклад чужих, на вивчення мов, на публікації у періодиці, на громадські справи, на подорожі й лікування. Письменниця рідко скаржиться на хворобу — та й то здебільшого тому, що недуга заважає творити. У Лесі Українки особливе усвідомлення цінності часу, сьогодні вона б могла писати чудові книжки по тайм-менеджменту (хоча ймовірніше, письменниця просто б порадила не відволікатися на несуттєве, а працювати).
Леся Українка — жінка, у якій поміщається стільки волі, сили, впертості, гумору, самоіронії, ніжності, що аж важко осягнути все це в одній людині. Неймовірне розчулення і “мі-мі-мі” – читати листи десятирічної дівчинки до бабусі на Полтавщині, у яких вона розповідає про домашніх котів, про своїх ляльок, муфту, шапку і “чулки”. Леся дорослішає — і з того періоду її життя у листах до дядька Михайла Драгоманова зчитується прагнення заслужити його повагу, рости й рости в його очах. У Лесі Українки розкішне почуття гумору й відважність висловлювати те, що думаєш: “…Чи не час би вже Нечуєві залишити писати романи, бо вже як такі романи писати, то краще пір’я дерти. А пожалься Боже того пера й чорнила”.
Листи Лесі Українки — це ще й свідчення епохи ХІХ століття з його розквітом, шляхетністю, витонченими манерами. Епістолярний жанр у той час вважався справжнім мистецтвом. Леся Українка постійно переживає, чи добре написані її листи, з ваганнями розпочинає переписуватися з новими людьми, дбає навіть про якість паперу, – теперішня культура фейсбучних чатів далеко не така.
Перший том листів Лесі Українки закінчується 1897 роком — на той час їй 26. Попереду в письменниці — нові пошуки, кохання й драми, перемоги і розчарування. Далі буде ще цікавіше.
Цитата:
“Українським же поетам слід би на якийсь час заборонити писати національно-патріотичні вірші, то, може б, вони скоріше версифікації вивчились, примушені до того лірикою та перекладами, а то тепер вони найбільше надіються на патріотизм своїх читців, а не на власну рифму та розмір”.
Де купити:
На сайті видавництва «Комора» за 220 гривень. Або в інтернет-магазині книгарні «Є» – за 222 гривні.
“Я – Малала”
Читала: Альона Жук
Книжка “Я – Малала” – це спогади і роздуми пакистанської дівчини-підлітка, яка з самого дитинства разом зі своїм батьком боролась за права дівчат на освіту.
Можна сказати, що це книга без сюрпризів, адже історія “Малали, в яку стріляли таліби”, облетіла весь світ, побувавши на шпальтах найбільших газет та у ефірах найпопулярніших каналів.
Власне, саме з цього епізоду і починається книга – коли юнак із закритим обличчям і пістолетом заходить до шкільного автобусу і питає: “Хто з вас Малала?”
“Я – Малала, і це моя історія”, – пише автор.
Вона розповідає про своє дитинство, родину та звичаї. Вона говорить про життя пакистанських жінок і дівчат, багато з яких досі є неписемними і, по суті, безправними. Про війну і мир, про релігію, історію і політику, про уряд і талібів. Проте мене найбільше вразили саме її роздуми та переживання. Коли, вперше прокинувшись після трагедії, після численних операцій, у незнайомому госпіталі у Бірмінгемі, перше, про що вона подумала, було як же тато розрахується за лікування, адже у них немає таких грошей.
Це історія дуже сильної дівчинки, яка виявилась сильнішою за терористів і ненависть. В цій історії багато любові, доброти, і дуже багато болю.
Читаючи останні сто сторінок, я постійно плакала – від розчуленості, від співчуття.
“Я – Малала” – історія, яка з одного боку ніби і має хеппіенд, а з іншого показує, як багато нам всім ще насправді треба змінити для справжнього хеппіенду.
Уривок:
“На голові у чоловіка був картуз, ніс та рот закривала шийна хустка, ніби він був хворий на грип. На вигляд – звичайний студент. Він заскочив до автобуса, нахилився над нами й спитав:
– Хто з вас Малала?
Ніхто не вимовив ані слова, однак кілька дівчат поглянули на мене. У мене єдиної було неприкрите обличчя.
Після цього юнак витягнув чорний пістолет. Уже пізніше я довідалася, що то був кольт 45 калібру. Дівчата закричали. Моніба каже, що в той момент я сильно стиснула її руку.
Мої подруги розповідають, що далі пролунали три постріли, один за одним. Перша куля пройшла крізь ліву очну ямку і вийшла з-під лівого плеча. Я впала на Монібу, з лівого вуха текла кров. Дві наступні кулі випалі на долю дівчат, які сиділи поруч зі мною. Одна куля влучила в руку Шазії, а друга пройшла крізь її ліве плече і поцілила у верхню частину руки Кайнати Ріаз.
Пізніше подруги розповіли, що коли бандит стріляв, у нього трусилася рука. Поки ми доїхали до лікарні, моє довге волосся і коліна Моніби були повністю залиті кров’ю.
Хто з вас Малала? Я – Малала, і це моя історія.”
Де купити:
На сайті видавництва “Наш формат” за 110 гривень (є електронна версія за 60 гривень). Або в одній з Книгарень Є,