4 липня Анастасія Мельниченко розпочала у Facebook флешмоб. Вона розповіла про свій досвід насилля та домагання і запропонувала іншим ділитися їх історіями з хештегом #ЯНеБоюсьСказати.
Ми збираємо особисті історії, якими поділились жінки і чоловіки. Разом це - моторошна хроніка жахів, з якими живе майже кожна жінка і дівчина. Орфографія та пунктуація збережені.
Він казав: "Четырнадцать и еще целка? Да быть такого не может. Ну, ладно. Мне кажется, что я видел вчера после 11ти, как ты сосалась с каким-то пацаном в подъезде"
А я не розуміла, як, ну ЯК це могло статися зі мною, яка після 21ї ніколи додому сама не вертається, вчиться на відмінно, пише вірші та ні з ким ще не цілувалась взагалі.
Так що не приведи Господь комусь сказати при мені, що жінки "самівинуваті, шлялись десь поночі, носять короткі спідниці" і все таке.
Він відпустив мене, залякавши: мовляв, знаю, де ти живеш, прийду і всіх повбиваю. Два дні я майже не говорила і не їла, грала в The Sims, дивилась тєлік і по 3 години сиділа у ванній (хвала віртуальній реальності та воді!). А потім вийшла і думала, що зміню все своє життя, люблю всіх і буду щасливою. Таке собі позитивне переосмислення.
Мені 8. Я вертаюсь зі школи додому, викликаю ліфт, в останній момент в ліфт затесується пацанчик років мабуть 25ти. Під приводом якоїсь мнімої перевірки, що мала би відбутись в школі, він везе мене ліфтом на останній поверх будинку де ми жили, потім тащить на горище і там ґвалтує.
А взагалі найбільше боюся "банди" хлопчиків чи підлітків. Отут не знаєш, чого чекати і як зупинити.
10 років, вeликі двeрі ЦУМу, в них завжди було повно народу, я біжу у платтячку крізь натовп за батьками, і тут відчуваю дужe сильний принизливий шльопок під спідницeю. Було так страшно, мeрзотно, та гірко.. і такe глобальнe дитячe відчуття нeдовіри до всього світу..
Той самий цeнтр, мeні 13, я в суботу вранці йду до магазину порожнім двором, чую зі спини "дєвочка, потрогай", обeртаюсь - паря бeз штанів сує свій рожeвий.. як я мотала звідти! Трусило всю потім, було страшно ходити тими вулицями щe довго.
Лет 9, двоюродный брат, которому тоже 9, шантажирует тем, что расскажет родителям про двойку за поведение, заставляет снимать трусы и показывать что у меня между ног "один раз, тогда не расскажу". А я так боюсь, что папа будет бить за эту двойку, а мама перестанет любить потому что я больше не хорошая, да и предыдущий случай еще свеж в памяти - что про меня подумают?, что соглашаюсь. Потом он шантажирует тем одним разом, с каждым разом требует все больше. Спасло только то, что родители наши разругались.
Мене теж харасили з самого дитинства: пам'ять відштовхує спогади, але років у 5 мене в Пітері затягли у під'їзд, роздягли, мацали, але не зґвалтували, мабуть не спромігся, під'їзд був сусідній від нашого дому. Я вдягнувся, повернувся додому, але мовчав, бо соромно.
Подібне було у років 11 з машиною і старшими пацанами. Членами тицяли, погрожували, але були перезбуджені й налякані, то теж обійшлося. Далі статеве життя теж не без нехорошого було, з відвертим психологічним насиллям.
Мне не было стыдно, мне было противно. Но прервать и уйти, я не смогла это ж не вежливо, он же священник. Вопрос звучал так, а не делала ли ты так: и потом подробное описание сексуального акта, а потом вот так.
Об меня пару раз в метро пытались тереться мужики. Я был к такому совершенно не готов и не понимал, что происходит, только мерзко было, ясно же, что у него стояк и он чего-то от меня хочет в связи с этим. Я краснел и старался отодвинуться.
Згодом ця ж ситуація повторилася, на цій же дорозі, лише чоловік був один. Мені знову, напевно, пощастило, бо злякався мого пронизливого крику, кликала я сусідів.
Мені було 15, і я вийшла з лікарні в Боярці, де проходила медкомісію перед водійськими курсами. Щиро повірила, що чоловік років 35-40 хоче мені показати коротшу дорогу за залізничну станцію через ліс. Можна сміятися з моєї наївності, звісно. Я знала про згвалтування, але не могла подумати, що таке може загрожувати мені. "Кому я потрібна взагалі?" - думала собі. Низька самооцінка - це дуже небезпечно!
Коли він повалив мене на землю, я збила з нього окуляри. Він заматюкався й встав їх шукати. І через кропиву та реп'яхи я побігла до дороги. Після того років 2 в мене була паніка, коли по дорозі ззаду чи спереду мене йшов чоловік. І ще не знаю скільки часу боялась дорослих чоловіків в принципі.
Зараз, коли минуло 13 років після того випадку, я вже майже спокійно про нього думаю. Але не можу спокійно сприймати прикольчики про згвалтування і "сама винна". Недавно був текстик про те, скільки засобів вживають жінки, щоб запобігти згвалтування. Це великий список. В чоловіків він нульовий.
Вперше - в ґімназії, коли один мій однокласник у роздягальні перед хореографією намагався зґвалтувати іншого, з яким особливо ніхто не дружив, бо він був замкнений у собі. Всі це бачили, але ніхто не заступився в той момент. Особисто я навіть не надто розумів, що, власне, відбувається. Хоча цей хлопець і раніше не соромився мастурбувати перед іншими у роздягальні, тощо. Та ситуація просто настільки не вкладалася в рамки мого світу (підозрюю, не тільки мого), що я просто не уявляв, що потрібно робити. Хтось, зрештою, таки розповів вчителям - що особисто для мене виглядає як подвиг, бо я нізащо не наважився б говорити про таке зі старшими. Хлопця вигнали, звісно, але що мене донині шокує - це те, що між однокласниками, та навіть між дівчатами тоді побутувала думка "Не можна його виганяти, він же наш однокласник, що тут такого, зрештою." Ця гімназія зараз на першому місці за рівнем освіти, вона вважається чудовим навчальним закладом, але це був наче перший дзвіночок у моєму житті - про те, що ідеальних місць не буває. Бо той хлопчина, якого вигнали, був мажором. Він вважав. що може дозволити собі будь-що.
Когда мне было 19 или 20, я встречалась с одним парнем. Он был из Чечни. Познакомились в бильярдном клубе, он был симпатичным и с такими озорными глазами.. Клуб оказался собственностью его родственников, мы потом часто проводили там время с моими и его друзьями. Одним вечером я приехала туда, как обычно, с одногруппницами. Мы хорошо проводили время, веселились. Поздно ночью моей подруге нужно было ехать домой, я пошла провожать ее на такси.
Когда я отправилась назад в клуб, навстречу мне шел самый близкий друг того моего парня. Он сказал, что беспокоился за меня и решил провести. Ничего подозрительного в этом не было. Пути было - минут 7-10. Мы перекинулись парой фраз. Он взял меня под руку и свернул к стройке. В тот момент я все поняла. Он был метра 2 ростом, очень большой и крепкий. Улица совершенно пустая, до домов далеко. Я знала, что недавно он вернулся с войны.
Сопротивляться я испугалась. Позже я много думала о том, что если бы я сопротивлялась, скорее всего, живой бы не осталась.
На стройке он меня изнасиловал. После этого мы вернулись в клуб по отдельности (там была моя сумка, вещи). В клубе ко мне подошла моя подруга, начала что-то говорить, я вначале не слушала, думала, ну что ты мне можешь сказать, у меня только что такое случилось... И тут я понимаю, что она рассказывает мне о том, что в это же время мой парень изнасиловал ее в клубе...
Мы собрались с подругой, уехали ко мне домой. Душ, диск с саундтреком из Списка Шиндлера. Мы молча просидели час, слушая музыку. Потом позавтракали и поехали на пары. И все.
- Валерія
Ну и чтоб все по правилам. Мне 22, я в Турции с бабушкой. Бабушка идет к киоску, а ко мне около автобуса подходит наш гид по имени Осман. Осман совершенно непринужденным тоном говорит: Один уважаемый человек хочет с тобой сегодня вечером пойти в клуб и развлечься. За это любые подарки, на следующее утро пойдешь и выберешь, что захочешь... Уважаемым человеком оказался лысый и старый ( 45+) владелец 4-звёздочной гостиницы, в которой мы жили в Анталии три дня...
- Вероніка
Щойно потрапила в дуже неприємну й, на жаль, типову ситуацію в метро - коли в натовпі на стегно опускається чиясь нав'язлива рука, і хазяїн руки не поспішає її прибрати і взагалі зреагувати на вияв, м'яко кажучи, незадоволення. Більше того, починає коментувати відсутність на цьому стегні нижньої білизни (соррі за подробиці, але, думаю, жінки, які так само ненавидять білизну, зрозуміють, яку реакцію це викликає у неадекватів, варто їм це якимось чином спостерегти). І тут, не встигаю я заїхати уроду під дих чи сказати, що я про нього думаю, як з сидіння підводиться немолода огрядна жінка, з розмаху б'є його по морді і мовчки сідає на місце.
Історія була б неповна без однієї деталі. Ця немолода, огрядна, прекрасна жінка була у тоненькій сукні, під якою не було білизни. Їй явно було наплювати, хто що думає про її вигляд. Але не наплювати, що хтось грубо й насильно втручається в чийсь простір поряд.
- Галина
Це сталося не зі мною, а з подругою, яка не хоче це постити від себе, але хоче розказати. Спортсмена, який до півсмерті побив і згвалтував її, не засудили, бо мав "хорошу рекомендацію з армії".
Та піз...єц найбільший в тому, що найжахливіше чекає на жінку після того.
"Це трапилось 8 років тому, 10.10 місяця о 20.40, я поверталась з роботи, від маршрутки до будинків потрібно мені було пройти близько 200 метрів. Саме тут мене і наздогнав невідомий, який, як стало відомо пізніше, їхав зі мною в одній маршрутці. Він підійшов до мене ззаду, схопив рукою за горло, сказав не пручатися і почав тягти в сторону пустоші. Я не послухала, кричала і пручалась і, незважаючи на те, що будинки були зовсім поруч, а з іншого боку навіть проходили люди, мені ніхто не прийшов на допомогу. Він почав мене душити і сильно бити по обличчю, я періодично то втрачала свідомість, то знову приходила до тями, тому чітко усвідомити, що відбувається і скільки часу це тривало я так і не змогла (можливо це мене і врятувало від сильної моральної травми). Остаточно прийшовши до тями я зрозуміла, що гола лежу на тій самі пустоші, мені важко дихати, і я не відчуваю обличчя. Я дійшла до кафе і зайшла туди, нічого не сказавши я впала на підлогу, до мене підбігли працівники і господар закладу, вони і викликали міліцію. Перші слова, які я чітко пам’ятаю, хтось сказав "не давайте їй лише дзеркало і дивитись на себе", проте тоді я це навіть не зрозуміла, мені було абсолютно все одно, як я виглядаю. Пізніше я зрозуміла, що моє лице перетворилось на суцільну гематому, у мене геть розбиті губи і власне очей майже не видно, а горло було чорного кольору. Але чітко пам’ятаю, що рівень адреналіну був настільки високий, що біль я почала відчувати вже наступного дня. Але те, що на мене вплинуло більше, було попереду, і це передусім байдужість. Після допитів жінки-міліціянтки мене відправили на експертизу, це вже було близько 12 ночі. Медексперта довелось машиною забирати з дому, безумовно йому це дуже не сподобалось, і перші слова які він сказав були «і чому оце вам дома не сидиться?», ніби то я з власної примхи була зґвалтована.
В якісь лабораторії він зробив якісь маніпуляції, взяв зразки і попрощався з нами. І я зрозуміла, що ніякого знезараження і лікувальних процедур не передбачається. Ми самі поїхали в найближчу лікарню, де мене навіть не хотіли приймати у приймальне відділення і до лікаря вдалось потрапити після особистих дзвінків знайомих з тим лікарем. Насправді все не закінчилось і тоді, оскільки почались слідчі дії. Скажу лише, що його піймали, проте засудили умовно і випустили з зали суду за хорошу рекомендацію з армії, але про українське судочинство, суддю на лексусі і підкупи того ж судді це вже інша історія. Передбачаючи питання зазначу, що до того я його не знала, він виявився спортсменом, тому шансів вирватись у мене практично не було, був напідпитку, проте не сильно п’яний".
- Ірина